Необхідність у штучному диханні, або штучній вентиляції легень, виникає при асфіксії у зв'язку із закупоркою дихальних шляхів сторонніми предметами, утопленні, ураженні електричним струмом, отруєнні різними токсичними речовинами або лікарськими засобами, крововиливі у мозок, травматичному шоці. Штучне дихання є єдиним методом лікування станів, при яких самостійне дихання хворого не може забезпечити достатнє насичення крові киснем.

Гостра дихальна недостатність може виникнути вдруге внаслідок порушення кровообігу.

Гостра дихальна недостатність та її крайній ступінь — зупинка дихання — незалежно від причини призводять до зниження кисню в організмі (гіпоксія) та надмірного накопичення у крові та тканинах двоокису вуглецю (гіперкапнія). Внаслідок гіпоксії та гіперкапнії в організмі розвиваються тяжкі порушення функцій усіх органів, які можна усунути лише своєчасною реанімацією — штучною вентиляцією легень.

Існують різні методи штучної вентиляції легень. У наш час способи Сільвестра та Шефера застосовують дуже рідко. Вони менш ефективні, ніж штучне дихання, засноване на принципі вдування у легені, та застосовуються до осіб з пошкодженним обличчям. Методи Сільвестра та Шефера протипоказані при травмах грудної клітки. Метод Сільвестра не можна застосовувати при непрохідності дихальних шляхів у зв'язку з утопленням.

Штучне дихання шляхом вдування повітря може бути здійснене декількома способами. Найпростіший з них — штучна вентиляція легень рот в рот або рот в ніс. Розроблені ручні апарати для штучного дихання у вигляді гумового мішечка з маскою. Ці мішки-респіратори повинні бути у будь-якому медичному закладі, у медпункті, фельдшерсько-акушерському пункті. У лікарні для штучної вентиляції легень використовують спеціальні складні апарати, так звані респіратори. Портативними респіраторами оснащені машини швидкої допомоги, рятувальні станції на пляжах.

Реанімація при зупинці кровообігу